Цілющі скарби нашої землі

В глибоку давнину люди помітили, що в багатьох рослинах прихована цілюща сила і почали використовувати їх для лікування найрізноманітніших хвороб. Багато дикорослих рослин, які застосовувались в народній медицині, полегшували страждання хворих, сприяли їх вилікуванню. Так поступово почала розвиватись народна медицина.

Колись існувало багато повір'я, зв'язаних з лікарськими рослинами. Наприклад, люди вірили, що тільки казкові красуні – дівчата, які ходять по горах, знають про лікувальну силу кожної рослини і передають "секрети” лікування лише ворожбитам. Якщо секрет стане загальновідомим, рослина втратить свою цілющу силу.

Народне прислів'я каже:

Купити можна все, не можна купити здоров'я. Здоров'я – найдорожче, людина завжди дбала про своє здоров'я, тому з давніх-давен користувалися народною медициною. Лікарські рослини у нас називають зіллям. В Прикарпатті є до 350 видів. Вміння користуватися зіллям передалось від ваших бабусь, а від них – до мам.

Лікарська сировина заготовлялась у визначений "сильний” час, коли рослина цвіте. Здавна вважалося, що найкращий час збирання звіробою, полину, любистку, лопуха, м'яти, деревію, материнки та деяких інших трав – в ніч під свято Івана Купала або рано-вранці. Трави, зібрані в цю ніч, мають лікувальну силу.

Зілля збирають влітку. Бруньки збирають ранньою весною, коли вони повністю набубнявіють, тобто коли в рослині почнеться сокорух. Кору збирають також весною, з настанням сокоруху, до розпускання листків.

Лише в кінці літа, на початку осені копають коріння, бо саме в цей час вона набирає найбільшої сили. Коріння треба мити проточною, холодною водою. Його сушать на вільному повітрі або на горищах, ні в якому разі – на сонці.

Барвінок хрещатий. В цієї квітки п'ять пелюсток. В народі говорять: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п'ята – вірність.

У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при дизентерії, туберкульозі легенів, кровотечах. Відваром трави користуються для полоскання горла.

Первоцвіт цвіте ранньою весною жовтим кольором. Можна його зустріти в нашому лісі на полянах, у дубових лісах. Коли я кашляю, бабуся дає мені пити чай з первоцвіту.

Звіробій. Це ліки, як кажуть у народі, від дев'яноста дев'яти хвороб. Спиртові настої вживають для збудження апетиту, при захворюванні шлунку. Розведену водою настойку використовують для полоскання горла. Застосовують звіробій проти ангіни, ревматизму, грипу, запалення печінки і нирок, головного болю.

Ось, як співалося про звіробій у пісні:

Бабусю, ріднесенька,

Спорадь долю мою –

Дай мені, люба, трави звіробою:

Привезли козака з далекого краю,

А він "бідний” очі вже не відкриває.

Материнка. Застосовують, як потогінний і відхаркувальний засіб, що поліпшує діяльність кишково-шлункового тракту. Настій материнки, який додають у ванну чудово діє проти головного болю, золотухи, рахіту, різних запалень шкіри.

Існує легенда. Дув холодний осінній вітер. Темна ніч вкрила все навкруги. Карету вихитувало по розбитій дорозі, мов ту коробку – то в один бік, то в другий бік. Нарешті під'їхали до хати старости.

З неї вийшло двоє чоловіків. Перший – високого росту, велетень у накидці з лисячого хутра. Другий – у кітелі із шаблею. У хаті їх зустріла молода господиня. Гості, привітавшись, повечеряли і почали ладнатися до сну. Дівчина полізла на піч. Та не могла заснути. Велетень все ходив і ходив по хаті, мов привид, не давав нікому спати. Його великі чоботища так гупали об діл, що вся хата двигтіла. Нарешті дівчина встала з печі, шаснула до припічка, щось налила в кухоль. Потім зайшла до гостей.

- Дядечку, напевне вас сон не здолає. Нате ось, випийте оцього зілля. І заснете, мов після маку. Той випив і ліг на лаву. А через кілька хвилин глибоко заснув. На ранок велетень покликав молоду господиню:

- А де твій татко?

- Де татко мій? Воює із шведами і два брати теж. Вони ж козаки.

- А яким зіллям ти мене вчора пригостила? І спав добре і бадьорим встав.

- Люди зовуть цю траву заспокійник пахучий.

- А як же тебе звуть, красуню?

- Мотрею. А татко й мама зовуть мене Материнкою.

- Ся травичка добра, як ти, Материнко! Нехай це зілля буде твоїм іменем зватися, душа моя!

І незнайомець поцілував Мотрю.

А коли сідали до карети, менший із шаблею шепнув на вухо Материнці:

- А ти знаєш, хто тебе поцілував?

- Не знаю.

- Сам Петро Великий!

- Що великий, я і сама бачу. Головою стелю дістає.

Відтоді, кажуть, і почали називати заспокійника пахучого материнкою.

А по-російському – душицею. Ніби від того виразу – "душа моя”.

 

Подорожник. А в народі називають "бабака”. Росте, як бур'ян вздовж шляхів, біля жител. Листок подорожника очищає рани, прискорює їх загоєння. Якщо прикласти листок бабки до рани, то на другий день перестає боліти.

Рве Маринка у торбинку

Подорожник, материнку,

Оля, Петрик і Дем'янко

Рвуть у кошик валер'янку.

Деревій відомий як кровоспинний знезаражувальний засіб. Лікують ним і виразкову хворобу шлунка, гастрити.

Чистотілом користуються з давніх-давен. Рослина затримує ріст деяких злоякісних пухлин. Зменшує і заспокоює болі, загоює рани, виводить бородавки та мозолі. Я розкажу легенду. Давно колись жила в Підгірянському селі дівчина Марічка. Жила бідно з матір'ю-вдовою, працювала важко з раннього ранку до пізньої ночі. А вродою дівочою була, як пава мальована. Закохався в Марічку син сільського багатія Дурманюка Олекса. Покохав Марічку щиро. Старий Дурманюк од люті аж синів. Кричав на сина. Та Олекса стояв на своєму. Старий Дурманюк пішов до сільської відьми. Заплатили їй великі гроші, аби вона якусь болячку наслала на Марічку. І стара відьма зробила свою чорну справу: наворожила, нашептала та й укрилося Марійчине біле личко бородавками. Плаче дівчина, людям на очі боїться показатися. Дізнався про те Олекса, засмутився важко. Але не сидів склавши руки: пішов до доброї ворожки і розповів їй про своє лихо. Ворожка дістала пучок сушеного зілля і сказала:

- Віддаси Марічці, нехай зварить його в полив'яному горщику. В тому відварі нехай тричі вмиє лице та промовить:

- Зілля зіллячко зелене, забери болячку від мене.

Поки сонечко зі йде, хай болячка пропаде і на відьму перейде.

Відніс Олекса Марічці зілля, і вона знову стала вродливою.

Я ще хочу додати, що чистотіл був відомий з давніх-давен. З історії відомо, що в Древньому Римі жив письменник і вчений Пліній Старший. У нього є оповідання, про те як ластівка-мати лікувала своїх діток, які втратили зір, чистотілом. З тих пір чистотіл має ще назву "трава ластівки”.

Шипшина має багато вітамінів. З неї роблять препарати, сиропи, що лікують запалення печінки і жовчного міхура. Настій із самої шкірочки плодів шипшини вживають при запаленні сечового міхура, каменях і піску в нирках.

Рум'янок. Її використовують при лікуванні дітей. Коли немовля купають, то в воду додають ромашку.

Та не всяка рослина є лікувальною. У природі зустрічаються дуже багато отруйних рослин, від яких можна загинути. Це вовчі ягоди, жовтець, вороняче око, блекота. Їх треба знати і остерігатися. Дуже багато корисних рослин від недбалого поводження з ними людини у нас зовсім зникли або знаходяться на межі знищення. Вони занесені до Червоної книги. Вона в Україні видана 1976 року. Чому вона названа Червоною?

Червоний колір означає заборону, пересторогу, як у світлофора. Тому так названо книгу, яка забороняє знищувати рослини, що до неї занесені.

Дика лісова красуня - ожина.

Якщо вам доведеться побувати в лісі і натрапити на ожиновий кущ, крім ягід, якими, звичайно, кожен любить поласувати, нарвіть і насушіть листя ожини. Викопайте також невеличкий корінець так, щоб не пошкодити кущик. Листя має в'яжучі, потогінні, кровоспинні і протизапальні властивості, поліпшує перистальтику кишок, а корені діють сечогінно і протизапально.

Тихо в диких заростях ожини. Тільки раптом зашарудить опалим листям на землі якийсь лісовий звірок. І птахам, і маленьким звірятам затишно й безпечно біля куща ожини. Адже він добряче поколе того, хто напрямки сунеться на його гілки. Дістанеться й ведмедю, який любить поласувати лісовими ягодами. Певно тому й зберігає свої цілющі властивості ожиновий кущик, бо такий недоторканий.

Люди збирали якого ожини з давніх-давен, На присадибний ділянках почали саджати ожину з кінця ХІХ століття, але промислових плантацій немає й досі, хоча з плодів ожини готують настойки, вина, кондитерські вироби.

В науковій медицині ожину сизу зовсім не знають. Зате народ застосовує її дуже широко.

Стиглі плоди вживають при простудах. Це гарний потогінний засіб, свіжі ягоди насичують організм вітамінами, а недостиглі збуджують діяльність органів травлення, діють як в'яжучий засіб при діареї.

Народний досвід зберігає багато відомостей про застосування ожини при різних хворобах. Настій з листя лікує людей, хворих на розлад нервової системи і серце, примочки цього настою допомагають загоїти рани.

Кому доведеться покоштувати ожиновий мед, який бджоли збирають на кущі з білих квіток, той довго пам'ятатиме чарівний смак цієї прозорої і світлої рідини. Ожиновий мед має високі лікувальні властивості, він сприяє швидкому одужанню при простуді, тамує кашель.

Через незначний вміст вуглеводів ожину рекомендують вживати хворому на діабет. Ось така вона дика недоторкана лісова красуня!

Зелений дивосвіт України

Чи знаєте ви, що в нашій флорі є цікаві рослини? Український народ опоетизував їх, оспівав в піснях, в легендах, назвах. Тож відкриймо скарбничку народної мудрості.

Боже дерево – так в народі називаються полин польовий, божі пальчики – первоцвіт весняний. Є Петрів хрест з родини ранникових, святоіванське зілля – звіробій звичайний.

Стародавні слов'яни, - наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, травам на Україні – Русі стали верба, барвінок.

Оспівані в українських народних піснях, легендах, повір'ях як найулюбленіші рослини нашого народу калина, мальва, рута, любисток, тополя, береза, а також вже вищезгадувані дуб, барвінок, верба та ін.

А які гарні ліричні назви дав наш народ рослинам. Ось деякі з цих чудових, красивих українських назв рослин; деякі з них ввійшли в науку, а деякі залишились, як народні назви: ключ-трава, Євшан-зілля, сон-трава, розрив-трава, троян-зілля (аконіт), чар-зілля (рута, цвіт папороті), рай-цвіт (пижмо звичайне), бояр-зілля (вовчуг польовий), роман-зілля (ромашка, королиця), Іван-чай, а також роса божа (росичка круголиста), материнка, баранець, безсмертники, білозір, волошки, горицвіт, грицики, рум'янок (ромашка лікарська), калачики, котячі лапки, курячі очка, ведмеже вухо, нечуйвітер тощо.

Чи є у навколишньому світі щось звичайніше і повсюдніше, ніж рослини? Вони скрізь оточують і супроводжують нас. Озиваються згори тривожним шумом листя в лісі, парку, тішать зір квітами на луках, полонинах, клумбах. Грають хвилями колосків у полі. Тягнуться до світла з підвіконь, прикрашають святкові столи. Чи любимо ми їх? Навчитися поважати, любити, оберігати рослини необхідно не тільки агрономові, садівникові, лісівникові, але й всім без винятку людям Землі.

Рослини дають нам їжу, одяг, тепло, будівельний матеріал, папір, життєдайний кисень, ліки, естетичну насолоду. А ще рослини є фільтром, який очищає повітря від пилу, екраном, який зупиняє шум, зберігає вологу, закріплює береги річок, ярів. Отож, захищаючи рослини, ми захищаємо життя.

Перед людиною, озброєною сучасною технікою, рослина зовсім беззахисна. Звірі, птахи, навіть риби ще можуть втекти в інші безпечніші місця. А от деревам, кущам і травам нічого не лишається, як чекати на людську ласку. Та далеку не завжди вони її від нас отримують. Навіть у центрі великого міста, де рослини потребують особливо ретельної охорони.

Калина - символ.

Калина – це улюблена рослина наших предків з-перед віків, залишалася вона такою улюбленою і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи калина була священною, чарівною. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні.

В Україні колись не було обійстя, щоб не росла або не висіли під хатою пучки калини. Калина – символ щастя; символ кохання, любові; символ чистоти; символ молодості й краси; символ віри в перемогу; символ урожаю; символ дівочої невинності; символ вірності; символ – образ дівочої краси; символ розлуки; символ зв'язку з потойбічним світом; символ надії; символ миру й злагоди. Не можна й перерахувати всієї символіки, яку приписували в давнину і нині приписують калині в Україні. Та, мабуть, найголовніший символ калини – це символ України.

Про це співається у народній пісні:

Ой, у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червоную калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну ге й-гей розвеселимо...

Як бачимо, уже в часи створення пісні образ України поетично асоціювався з калиною у лузі. Образ – символ калини перейшов згодом у поезію Т.Шевченка, І.Франко, Лесі Українки, В.Сосюри, Д.Павличка, С.Пушика...

Отож, поведемо мову про одну з найулюбленіших на Україні рослин, про рослину – символ – червону калину.

Калину здавна вирощують у садах, парках, лісопарках. Це харчова, лікарська, медоносна та декоративна рослина. Плоди калини споживають після перших приморозків, коли вони втрачають гіркуватий присмак. З них на Україні здавна готують варення, повидло, компоти, киселі, мармелад, а також пастилу, начинку для цукерок, муси, екстакти, приправи до м'ясних страв, чайно-кавовий сурогат. Добрі і смачні з калини і традиційні українські вареники та пиріжки. Калина – пізньовесняний медонос та фарбувальна рослина.

З її деревини виготовляють музичні інструменти.

В народній медицині використовують кору калини і плоди. Їх застосовують при шлункових хворобах, при простудах, при хворобах внутрішніх органів. Ягоди містять вітамін С і застосовуються у вітамінних наборах (чаях), а також посилюють скорочення серця, підвищують діурез тощо.

Рослина досить декоративна, особливо під час цвітіння та достигання плодів. Особливо ціниться декоративна форма калини – бульденеж з великими, махровими, повними сніжно-білими, кулястими суцвіттями.

Дуб в житті нашого народу.

Стародавні слов'яни, наші предки, молилися деревам, а особливо дуплявим, поклонялись березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов'яни виконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. Найсвятішим вважався старий дуб; ніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами... Вінки, як оздоба – це теж залишок звичаїв давнини. Вінки плели з тих дерев, які присвячувалися божествам. Звідси пішов звичай увінчувати дубовими вінками відомих, заслужених людей... Так пише в своїй книзі "Звичаї нашого народу” Олекса Воропай.

Під могутніми дубами збирались на відпочинок і на свої козацькі ради – запорозькі козаки.

Калина і верба на Україні найбільш опоетизовані, оспівані рослини. Але і про дуба є дуже багато пісень, легенд, переказів, приказок, загадок, прислів'їв, коломийок.

В народній медицині кора дуба успішно застосовується для лікування багатьох хвороб. Наші предки давно підмітили в'яжучі і кровоспинні властивості дубової кори. Відвар її вживається для полоскання ротової порожнини при хворобах зубів, ангінах, запаленнях слизової оболонки.

Також відваром кори роблять примочки, промивання при деяких шкірних захворюваннях та хірургічних втручаннях. В народній медицині відвар з кори застосовується при лікуванні фурункулів, чиряків на шиї. Для цього рушник змочують відваром і обв'язують шию.

Крім того відваром з кори лікують обморожені та попечені місця; пють при кровохарканні.

Сушені жолуді, очищені від лушпиння і потовчені на порошок, вживають при захворюванні сечового міхура і при поносах. З вилущених і піджарених жолудів готують шлункову каву, якою лікують рахіт, анемію тощо. Вона корисна також нервовохворим.

Проте, вживати жолуді потрібно обережно, оскільки вони у великій кількості отруйні.

Збирають кору тільки з молодих пагонів і з тонких стовбурів. Найкраще це робити ранньою весною під час сокоруху. Сушити кору потрібно під накриттям.Жолуді збирають у жовтні.

«Квіти - залишки раю на землі» (Іоанн Крондштадский)

                                                   Юні друзі!

Східна мудрість говорить: «Немає такої рослини, що не була б лікарською, немає такої хвороби, яку не можна було б вилікувати рослиною». Ще у сиву давнину люди запримітили, що за допомогою рослин можна лікувати різні хвороби, втамовувати біль, загоювати рани. Століття минали за століттям, і люди все глибше проникали в таємниці, сховані в цілющих коренях, листі, квітах. Травники, що знали ці таємниці, були оточені шаною й повагою, передавали свої знання з покоління в покоління.

Цілюща сила рослин і в наш час не втратила своєї актуальності. Досить зайти до будь-якої аптеки, і ви побачите, як багато рослин допомагають  людині боротися з хворобами і завжди залишатися здоровою. Тут і кора дуба, і березові бруньки, і шишки хмелю, і липовий цвіт, і череда, і солодка, і материнка, і конвалія та багато інших.

Материнка звичайна. Чому таку назву має рослина, розкаже легенда. Жили собі хлопчик і дівчинка, зігріті любов’ю, ласкою, добром, теплом, ніжністю мами. Та несподівано спіткало родину горе – занедужала і померла  матуся. Сирітки щоденно ходили на могилу, благаючи  повернути матусю до них, зрошуючи могилу слізьми. Одного дня побачили на могилі ніжну, запашну, червонувато-рожеву квітку. Повірили, що то мати повернулась до них квіткою і назвали її материнкою. У народній медицині  відвар з трави вживають при застуді, хворобах горла, для покращення апетиту, бронхіті.

Материнка звичайна

М’ята перцева. Більш пахучої трави ніж ця важко знайти. Як розказує легенда, покохала дівчина Мента красивого юнака з бідного роду. Родичі заборонили їм зустрічатись і одружуватись. Порушуючи заборону закохані зустрілись. Від чудового запаху  юнак заснув. Менту викликали у лісове царство, а хлопця кинули у глибоку річку. Дізналась про це дівчина,  щоб бути разом з коханим, кинулась плачучи у річку. А в тих місцях, куди падали сльози виросли рослини з блідо-фіолетовими листками і чудовим запахом, що їх назвали м’ятою.

М'ята перцева

Ліки з м’яти тамують зубний біль, лікують запалення вух, у відварах купають маленьких дітей, особливо хворих на рахіт.

Чебрець звичайний. Рослина є символом Батьківщии.  Магічними властивостями народ наділив українське «євшан-зілля».  Його брали з собою, від’їжджаючи на чужину,  як згадку про рідний край. Трава чебрецю має надзвичайно ароматний запах, який зберігається довгий час –  висушена при спалюванні дає ніжні пахощі степу.

Чебрець звичайний

В народній медицині  трава  допомагає при бронхіті, безсонні, бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка. З чебрецю виготовляють препарат «Пертусін», який вживають при кашлі.

Медунка лікарська. Зла мачуха вигнала сиріток з дому, розповідає легенда. Ідуть діти до лісу, плачуть, мерзнуть. Аж гульк з-за дерев вийшла Весна з Сонечком. Приголубила сиріток материнським теплом і ті розцвіли чарівними квітами. З того часу як символ перемоги добра над злом, щовесни з’являються ніжні квіти медунки.

Медунка лікарська

Настій трави вживають при кашлі, відваром миють голову, щоб не випадало волосся та добре росло.

Конвалія звичайна. Квіти  цієї рослини – символ ніжності, радості, краси. Сріблясті дзвіночки конвалії, як каже легенда, з’явились із щасливого сміху лісової русалки Мавки, коли вона  закохалась.

В народній медицині листочки, квіти, коріння рослини корисне при серцевих хворобах, стресах, безсонні.

Конвалія звичайна

Барвінок малий. Символ краси, безсмертя українського народу. Є чудова легенда про походження цієї  рослини. Увійшли вороги в село і винищили усіх людей. Лише хлопець та дівчина сховались у лісі. Але  їх знайшли і хлопця вбили. З його  крові й виріс барвінок у лісі.

Не обходяться без барвінку купальські свята і весільні урочистості. Траву барвінку використовують при  туберкульозі,  гіпертонії (високому тиску), неприємному запаху з рота, зубному болю.

Барвінок малий

Кропива дводомна. Цю рослину знає кожен. Зустрівшись із нею один раз, запам’ятаєш надовго. Однак не варто ображатись, адже її користь у багато разів перевищує неприємності.

Існує зворушлива казка про походження  рослини. У великому лісі жив старий лісник з донькою Марусею, що мала дуже гарний голос. Своїм чарівним співом дівчина сподобалась водяному вужу, який жив за річкою в озері. Щоразу, почувши пісню Марусі, він перетворювався на вродливого юнака і слухав її на протилежному березі.

Згодом, покохавши одне одного, вони одружилися та оселилися в чудовому кришталевому палаці на дні озера. Через деякий час Маруся народила двох дітей – Василька та Горпинку.

Схотілося Марусі з дітьми відвідати свого батька. Чоловік відпустив її, але попросив свято берегти таємницю, що він вуж. Щоб вони переїхали на протилежний берег чоловік перекинувся через річку дерев’яним мостом. Дітям матуся суворо заборонила розказувати дідусеві про їхнього тата. Але Горпинка не послухалася.

Старий лісник не хотів розлучатися з дочкою та онуками, взяв сокиру і порубав міст на друзки.

Повертаючись додому, Маруся все зрозуміла. Вона прокляла  дочку: «Будь же ти за це кропивою! І завжди завдавай людям пекучого болю!..»

Настій з листя кропиви швидко зупиняє кров, загоює рани, містить велику кількість вітаміну C, заліза, каротину.

Кропива дводомна

Горицвіт весняний. За  давньогрецьким міфом, колись на землі Еллади жив небаченої краси юнак Адоніс, сильний, хоробрий. Під час полювання не вберігся і загинув від розлюченого вепра. Богиня Афродіта, аби зберегти пам’ять про красеня юнака, звеліла, щоб із краплин його крові виросли чудові яскраво-червоні квіти горицвіту.

Скрізь горицвіт цінують як чудову лікарську рослину. З його трави готують ліки, які заспокоюють нервову систему, лікують серцеві захворювання.

Горицвіт весняний

Неопалима купина. Як розповідає легенда, у тихій і затишній долині, де било з-під землі кришталеве джерело, осіли люди селищем і жили собі мирно та щасливо, аж поки не насунули на їхній край монголо-татарські орди. Не раз вороги налітали на село, і тільки згарища залишалися від хатин, та чорне гайвороння кружляло над трупами. Але щоразу підіймалося з руїн село, починалося в ньому нове життя. Якось зненацька заскочили ординці, спалили хати та повели всіх людей у неволю. Нікому було  відбудовувати село. І тоді сталося диво: на попелищі в долині, посеред крутих пагорбів, виросли дивовижні рослини, які не боялися вогню, бо самі спалахували полум’ям і залишалися цілісінькими. Здавалося, в них уселився дух непоборного народу, що його ніякі вороги  не могли зломити. Тому назвали цю рослину неопалимою купиною. У деяких західних областях України її ще називають  ясенці.

Настій на воді коренів та сік свіжої рослини використовують як зовнішні ліки при захворюваннях шкіри, теплий настій насіння вживають при кашлі.

Неопалима купина

Рослини турбуються про людину, годують її, одягають, лікують. Кожна квіточка, стеблинка, листочок, корінець від усього свого зеленого серця прагне  подарувати людям здоров’я, радість, прикрасити наше життя.